Сайт лінгвістичного гуртка

Внесок професора Ніни Іванівни Тоцької у розвиток експериментальної фонетики на Україні

Наукова діяльність Ніни Іванівни Тоцької була тісно пов'язана з життям лабораторії експериментальної фонетики. З 1964 по 1984 p., тобто 20 років вона керувала роботою ЛЕФ, хоча співпраця з першим керівником ЛЕФ Іриною Петрівною Сунцовою почалася набагато раніше. За цей преріод Ніна Іванівна написала докторську дисертацію1, видала монографію2, підручник української мови для іноземців3, стала автором великого розділу про систему голосних української мови у колективній монографії4, на основі експериментальних даних написала підручник з фонетики для студентів5, збірники вправ з фонетики української літературної мови, мала численні публікації у мовознавчих виданнях, керувала курсовими й дипломними роботами, присвяченими експериментальному дослідженню фонетики української мови, які й досі зберігаються в ЛЕФ і мають наукову цінність.

У науковій роботі ЛЕФ цього періоду переважала експериментальна дослідницька діяльність, а саме створення нових та вдосконалення існуючих експериментальних прийомів, а отже на першому місці була творча робота. Основним чинником пошукової експериментальної діяльності при цьому було представлення закономірностей в сфері артикуляторики і, як результат, створення експериментальних матеріалів, фондів, що далі служили об'єктом експериментальних наукових досліджень, а також матеріалом у науково-методичній роботі. Протягом 1964-1984 pp. поглиблено вивчається звукова будова української літературної мови (як сегментні, так і несегментні явища); до вивчення діалектів також залучається експериментальна база. Лабораторні заняття і консультації проводяться з використанням нових, створених в ЛЕФ експериментальних матеріалів.

За цей період виросло ціле покоління експериментаторів-фонетиків. Поступово розширюється об'єкт експериментальних досліджень. У 1964-1984 pp. для написання наукових та методичних робіт на базі Лабораторії експериментальної фонетики інструментальне досліджувалися: українська мова, сегментні явища (Н.І.Тоцька, Л.І.Прокопова) німецька мова, сегментні явища (Е.І.Лисенко, А.К.Текорюс, Л.І.Прокопова) англійська мова, несегментні явища (Т.С.Міщенко).

На базі експериментальних даних, отриманих в ЛЕФ, порівнювалися звукові системи мов: німецької, англійської, французької, української, російської (І.П.Сунцова, Е.І. Лисенко, Л.І.Прокопова, Т.С. Міщенко); української, російської ( Н.І.Тоцька, Л.Г. Скалозуб, Н.П. Яковенко), індонезійської, російської (П.С. Вовк), фарсі, пушту, російської (Р.І.Ремізовська), суахілі, російської (Головяшина Л.С.), дарі, російської (Помозова С.І.), іспанської на Кубі, російської (Л.Г.Скалозуб, Коробейникова Н.Б.), каракалпацької, російської (Р.С. Бекназарова), новогрецької, російської (Д.Д. Баколас), корейської, російської (Л.Г. Скалозуб), китайської, української (Т.С. Міщенко), індонезійської, російської (П.С. Вовк), говірки української та російської мов (Н.І. Тоцька, Л.І. Прокопова, Л.Ф. Ципцюра).

На початку 60 років Ніна Іванівна Тоцька широко використовувала прийом прямого палатографування для нового в експерименталістиці того часу дослідження варіювання сегментів у різних комбінаторно-позиційних умовах6. Артикуляції голосних зведено до двох типів: більш переднього і більш заднього. Є факти, що вказують на системність прояву більшої/меншої задньорядності голосних: окремий голосний буде більш задній, якщо всі голосні будуть більш задніми. В цьому виявлено типовість.

Є всі підстави визнати здійснення цього дослідження унікальним тому, що вперше експериментальні прийоми послужили вивченню і встановленню системності сегментних явищ українських діалектів.

Вперше також у монографії Ніни Іванівни Тоцької “Голосні фонеми української літературної мови”, що вийшла у світ на початку 1973, вокалізм українського мовлення досліджується за допомогою комплексу прийомів: осцшографування, динамічного спектрографування, палатографування та кінорентгенографування. Саме Н.І.Тоцькою вперше здійснено рентгенокінемато-графічне дослідження українських голосних (1954 р.) та їх динамічне спектрографування (1969 p.).

Не можна не зазначити, яку вагу має ця робота для сучасних експериментальних досліджень. Проблематика дослідження охоплює крім техніки експериментального створення, фонетичного опису артикуляційних та акустичних характеристик голосних та позиційних модифікацій голосних (опису ненаголошених алофонів у зіставленні з наголошеними для розв'язання питання про редукцію), вирішення проблеми членування мовного потоку, також і фонологічний аналіз фонетичних явищ. В монографії подається також декілька методик вимірів кр-графічних даних.

Вивчаючи експериментальні матеріали, автор торкається важливого для експериментальних досліджень питання про сегментацію мовленнєвого потоку7. Розуміння сегментації на матеріалах кр-графування розвивається в межах виділення загальних ознак, що повторюються на межі голосного і приголосного та навпаки - в межах складу. Спостереження над кр-схемами та палатограмами голосних завершуються представленням артикуляційної класифікаційної схеми наголошених фонем української літературної мови, “що виступають в ізольованій або максимально незалежній позиції, що має вигляд неправильної трапеції8. Крім кр-графічних використовувалися матеріали фотозйомки губних артикуляцій, а також міографії. Міографічні вимірювання проводились в лабораторії електрофізіології Київського ортопедичного інституту під керівництвом В.І.Табіна. Описано принцип роботи ОГ (обертальної голівки), як електронного аналізатора звуку, створеного в ЛЕФ. Акустичні характеристики голосних описуються передусім за допомогою спектрографічного аналізу. Спектральний запис автор здійснила в ЛЕФ Ленінградського університету на динамічному спектрометрі типу “Vizible speech“. Записано одно-, дво- та багатоскладові слова. Автор подає класифікацію голосних української мови на основі показників форманти першої (F1) і форманти другої (F2), але вважає, що “з огляду на неозначеність F2 голосних [о] та [у] вона (ця класифікація) лише приблизно відтворює співвідношення голосних”9.

Багато уваги Н.І.Тоцька приділяє спірним фонологічним проблемам. Окремо вона зупиняється на питанні про статус “и”: ”самостійна фонема чи алофон фонеми ”Г. Наводячи десять аргументів, які, за її думкою, говорять про опозицію “и” та “і” як самостійних фонем, автор вичерпно обґрунтовує самостійність цих голосних фонем10. Подані у монографії дані та висновки є цінними не тільки з наукової точки зору, а й становлять інтерес для носія мови з точки зору усвідомлення артикуляторних дій та зусиль. Так, наприклад, прийом міографування дозволив узагальнити ознаки зростання м'язової напруженості при вимовлянні голосних і встановити таку градацію за кількістю біопотенціалів: “найменш напруженою виявилась фонема |а|, а найбільш напруженими - фонеми |у|, |і|”11. у такій послідовності а, е, и, і, о, у (а-найменша, у - найбільша). При дослідженні змін голосних у мовному потоці використовуються дані динамічних спектрограм, КР-графії і слуховий аналіз, оскільки саме модифікації потребують вивчення не тільки стаціонарних фаз творення звуків, а й перехідних сегментів. Порівнюючи стаціонарну фазу і перехідні частини, автор наводить цікаві спостереження, що в швидкому темпі вимовляння скорочується характерна частина, а перехідні - - зберігаються. З іншого боку, під впливом палаталізованих приголосних тривалість перехідного сегменту помітно зростає, тобто “загальна тривалість голосних, - за автором, -між палаталізованими зростає ... проте стаціонарна частина при цьому скорочується“13. Ніна Іванівна вважає, що тривалість і якість перехідних фаз голосних залежить передусім від місця утворення сусіднього приголосного, від ступеня гоморганності голосного з сусіднім приголосним, наприклад, на голосні [о], [у] задньоязикові впливають менше, ніж передньоязикові; палаталізовані передньоязикові більше впливають на голосні заднього ряду. Найбільш помітними автор визнає якісні взаємовпливи, а модальні характеристики приголосних, зокрема, проривність, щілинність “відчутного впливу на якість голосного не справляють”. Ще один висновок здається специфічним для українського мовлення: “чим більше змінюється голосний під впливом консонантного оточення, тим довше його перехідні сегменти, а разом з тим, і більша тривалість голосного в цілому”14. Отже, можна зробити висновок, як доповнення до того, що було сказано автором про загальну вокалічність українського мовлення, а саме, що вона у більшій мірі зберігається саме завдяки стабільності стаціонарних сегментів, а також завдяки збільшенню загальної тривалості перехідних сегментів у різному консонантному оточенні. Важливим також є висновок про несиметричність впливу попереднього й наступного приголосного. Перша перехідна фаза голосного завжди зазнає більшого впливу попереднього приголосного, ніж друга наступного приголосного. За подальшими спостереженнями автора, після палаталізованого перед твердим ненаголошений алофон а фактично не вживається. На його місці виступає алофон е, а між двома палаталізованими цей е переходить навіть в і. Ненаголошений е після м'якого приголосного стає більш закритим і переднім. Автор тут фіксує алофон “який можна назвати відкритим м” Автор також вважає, що в швидкій вимові розмовного стилю ненаголошений е “може почергуватися з відкритим і”15. В цьому автор визнає специфіку українського мовлення.

У висновках про позиційні звукові зміни Н.І.Тоцька відзначає втрату напруженості і тривалості ненаголошених голосних, “при цьому верхні голосні просуваються вниз, а нижні вгору” а також те, що ненаголошені голосні добре розрізняються і артикуляторно, і акустично. Зроблено цікавий висновок про те, що в українській мові є тенденція періодичного скорочення наголошених голосних через один, або через два склади, в той час, як у російській мові тривалість голосних зменшується в міру віддалення від наголошеного складу16.

Суттєвим у дослідженні є висновок про те, що наголошені та ненаголошені алофони українських голосних чітко розрізняються між собою за артикуляційними ознаками. При цьому в них зберігаються і спільні артикуляційні риси. Дослідження алофонів українських голосних за методикою, яка використовує відносну векторну віддаленість, дало можливість вичленити артикуляційні параметри, що є суттєвими для ідентифікації голосних як алофонів однієї фонеми. Такими виявилися ознаки ступеню підйому і ступеню лабіалізації голосних. Ці параметри і можуть розглядатися як “фонетичні кореляти диференційних ознак українських голосних”17.

Результати, зібрані в монографії, набагато ширші за обсягом і змістом, ніж наведені в поданій статті. Вони дають усі підстави сказати, що Ніною Іванівною Тоцькою виконано велику роботу, цінність якої актуальна й сьогодні. Більше того, за глибиною здійсненого пошуку ця робота, як і всі інші наукові праці автора, стоїть у ряду таких робіт, що мають загальнолюдську цінність, оскільки, відбиваючи риси особистості автора, здійснене дослідження пронизане єдиною метою: людино, пізнай себе. 1. Тоцька Н.І. Гласные фонемы украинского литературного языка. (Зкспериментально-фонетическое исследование) // Автореферат дисс. ... д-ра филол. наук. - К., 1975. - 45с. (Киевский ун-т). 2. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови- К.: Вид-во Київського ун-ту, 1973. - 192с. 3. Жлуктенко Ю.О. , Тоцька Н.І., Молодід Т.К. Підручник української мови.--К., 1973.--352с. 4. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. акад. І.К.Білодіда. - - К., 1969. Розділ Голосні звуки. - - С.50-130. 5. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія - - К., 1981. - -183 с. 6. Прокопова Л.І., Тоцька Н.І., Скворцов В.О. Пряме палатографування в експедиційній роботі // IX Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей. - К.: Вид-во АН УРСР. - 1962. Прокопова Л.І., Скворцов В.О., Тоцька Н.І. Пряме палатографування українських голосних і приголосних // Питання історії та культури слов'ян. Частина II.- К.: Вид-во Київ, ун-ту. - 1963. Тоцька Н.І. Палатографічне дослідження голосних у говірках українскої мови // Праці XI республіканської діалектологічної наради. К.: вид-во “Наука”, 1964. 7. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови- К.: Вид-во Київського ун-ту, 1973. - С.21. 8.Там само, С. 119-120. 9. Там само, С. 122. 10. Там само, С. 85-87. 11. Там само, С. 118. 12. Там само, С.136, примітка 20. 13. Там само, с.165. 14. Там само, С.167. 15. Там само, С. 189-190. 16. Там само, С. 173. 17. Там само, С. 192. Скалозуб Л.Г., Дудник З.В.

На початок сторінки

До змісту розділу

 Посміємося разом
 Почуте
 Побачене
 Прочитане
 Говоримо
 Гумор

Copyright © 2002 by Cyber Dream Webworks